В душі моїй є біль пекучий

Тягар тяжкий та голосний

Коли німі кричать хотіли

Кричать хотіли та й не вміли

Та голос їх ніхто не чув.



Забрали все, побили посуд

Кого штиком, щоб онімів

І крик його із кров’ю виплив

В устах лиш стогін прохрипів.



Почався день, як рік великий

Як все життя за кілька днів,

А діти просять їсти, мамо їсти

Як монотонний тихий дзвін.



А де що взять, ніде нічого

Усе пусте й підметено

І плач дитячий – їсти мамо, їсти

І стогін матері в рядно.



Зібралась з силами, устала

Взяла суму і до маля

Послухай синку, ти великий

Тобі вже шестеро мина.



Іди на поле, на толоку

Шукай що не будь,та збирай,

А я з малими дітлахами

Чекати буду, наче рай.



Бо мати йти уже не в силах

Ледь-ледь ногами ковиля

Худа, блідна як та лозина

Не молода, а вже стара.



Пішло маля шукати їжу

Кормилець мамин та сестри

І лиш молитва вслід лунала

Помилуй Господи, спаси.



Малюк вернувся не порожній

В сумі кормові буряки,

Які розпарили і їли

Як ті теляти у хліві.



Пішла по воду, а за зрубом

Собака вештає і їсть

Буханку хліба – мить єдиний

О, зупинись ти, зупинись.





Взяла погризену хлібину

Зібрала крихти по одній

І наче ластівка летіла

До малюків, до малюків.



О Боже! Змилуйся над ними

Голодними, опухлими такими

І щоб не бачить ту хвилину

Коли дитина хліб той їла.



Малюк тямущий був до діла

Капкан зробив і наловив

В степу, на пагоді, толоці

Багато дуже ховрахів.



Хватило їх усім сусідам,

Ще й м’яса діжу засолив

Сім’я щасливая і сита

Могла прожити кілька днів.



Одного разу йдучи полем

Господь послав за їх труди

Зайця живого, що під ноги

Сховався від орла й тремтів.



А в літку їли як теляти

Траву, калачики, айву

Усе, що дав Господь Єдиний

Щоб ми не вмерли, а жили



Тяжкі гріхи наші відступу

Від тебе, Господи, прости

Прости нас Милостивий Боже

Прийди до нас і нас спаси!





Ф.О.Северін